Файли

Захоплення плацдарму: успішна адаптація

	20.02.2012, 11:26
Захоплення плацдарму: успішна адаптація Період гострої адаптації завершується. Починається «хронічна адаптація», що триватиме ще 2—3 місяці, а в широкому сенсі — все шкільне життя, тому що у міру дорослішання та розумнішання вашої дитини збільшуватиметься кількість вимог до неї. І ми повинні допомогти дитині успішно з ними впоратися. ВИРВА НЕУСПІШНОСТІ «Неуспішні діти» — дуже хороший термін. Це не дурні, ледачі або неслухняні діти. Це діти, які «не встигають» за своїми однокласниками. Чому це відбувається? Ми вже знаємо, що це може зумовлюватись фізіологічними особливостями організму дитини або особливостями її характеру. У такому разі дитині потрібен індивідуальний графік, можливість займатися в «природному» темпі. Далеко не завжди для цього необхідне домашнє навчання. Може йтися про те, щоб дозволити дитині виконати деякі завдання не усно на уроці, а письмово вдома, дати додаткову роботу на вихідні або, навпаки, звільнити дитину від пари гуртків і факультативів, щоб вона могла зосередитися на навчанні. Але трапляється (і, на жаль, досить часто), що кмітлива, активна, енергійна дитина стає неуспішною. І винні в цьому ми, батьки. Усе починається з дрібниць. Другого вересня Вася прийшов до школи без підручників (мама забула покласти їх до портфелю, а сам він не збагнув, що слід робити). Нічого страшного, сусід по парті поділиться. Немає ручки? Учитель дасть. Зошита теж немає? Може, у когось є запасним? Ну ось, знайшовся і зошит. Усе б добре, але час спливає, а Вася такий розбурханий через гармидер навколо його портфеля, у захваті від отримання нової ручки і зошита, що прослухав пояснення вчителя і не знає, що в цьому зошиті писати. Ну нічого, вдома розбереться. Але удома мамі бракує часу та сил, щоб перевіряти домашнє завдання. «Хай привчається до самостійності!» — вирішує мама. Минає тиждень. Вася так і навчається — через раз. Учитель попросив батьків зробити касу для літер. Тільки у Васі її немає. Через місяць весь клас йде на екскурсію до Ботанічного саду. Вася не йде — його батькам не хочеться рано будити сина у суботу. Що залишається Васі? Ну звичайно ж, перерви! Тільки там він може довести, який він спритний, сильний, умілий. Він вбігає у клас із червоним обличчям, захоплений перемогою і чує від учителя: «Знову ти бігаєш! Ну, йди до дошки!» Вася знову не впорався із завданням. Може, учитель і не поставить йому двійки. Але Вася й сам не дурень. Він розуміє, що у нього знову нічого не вийшло, і вирішує: «Ну не виходить, так не варто й намагатися». Минає дев'ять навчальних місяців, і хто перед нами? Двієчник, ледар, хуліган, а головне — маленька людина, яка розчарувалася в собі та в школі. І що залишилося від того допитливого, веселого, довірливого хлопчика, який прийшов сюди 1 вересня? То що ж ми можемо зробити, щоб наша дитина не потрапила до цієї страшної вирви неуспішності? Найелементарнішу річ. Бути разом із нею. Стежити за тим, як вона складає портфель, допомагати виконувати домашні завдання, вчасно звертатися до вчителя, якщо у дитини виникають проблеми у навчанні, брати участь в житті класу. Нібито дрібниці, але насправді ми «програмуємо» поведінку дитини на багато років, налаштовуємо її на успіх. На це варто згаяти час. Про це попереджають нас досвідчені мами. Одна з них писала на сторінках батьківського форуму: «Наважуся порадити: уважно слухати вимоги вчителя щодо форми, канцелярського, оформлення зошитів і підручників. Оскільки за батьківський недогляд розраховується на уроці дитина. Відповідально виконувати всі (!!!) завдання від самого початку навчального року, навіть якщо це якісь там палички в зошиті або вірш, який дитина вже читала раніше. Так виховується відповідальність за домашню підготовку, до того ж ви зарекомендуєте себе добре, і якщо одного разу розслабитеся, нічого критичного не трапиться». Отже, з чого ж починається профілактика неуспішності? З виконання домашніх завдань! ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ Звернемось ще раз до книги В. О. Сухомлинського. Він пише: у гармонійному розвитку дитини все взаємопов'язане. Здоров'я-залежить від того, які домашні завдання даються дитині, як і коли вона їх виконує. Значну роль відіграє емоційне забарвлення самостійної розумової праці вдома. Якщо дитина береться за книгу з небажанням, це не тільки пригноблює її духовні сили, але й несприятливо відображається на складній системі взаємодії внутрішніх органів. Мені відомо багато випадків, коли діти, які відчували огиду до занять, зазнавали серйозних розладів травлення, у них виникали шлунково-кишкові захворювання... Домашня розумова праця не повинна бути виснажливою, але й обійтися без неї неможливо. Не можна серйозно сприймати думки про те, що за рахунок вдосконалення методів навчання на уроках можна буде відмовитися від домашніх завдань. Ці думки не відображають дійсної мети та закономірностей навчання вже тому, що не можна зосередити всю розумову працю дитини упродовж якихось 3-4 годин поспіль. Насправді, навіщо вчителі задають домашнє завдання? Тому що не встигають усе «викласти» на уроці? Ні. Учитель (хороший учитель) повинен дати дитині час і можливість самостійно обдумати тему, що вивчається, погля¬нути на неї з іншого боку, закріпити здобуті знання на практиці. Не випадково народна мудрість свідчить: «Повторення — мати навчання». Проте, йдеться не про тупе зубріння, а про тренування, про вміння застосовувати вивчене правило для розв'язання різних типів задач, вправ та ін. Тому в ідеалі виконання завдань має бути цікавою і продуктивною розумовою працею. Самостійна робота над домашніми завданнями повинна допомогти дитині глибше зрозуміти тему та захистити її від будь-яких неприємних несподіванок на уроці або під час контрольної. Як же до цього прагнути? Як виконувати домашні завдання? Почнемо все по порядку. 1. Провітріть кімнату, де займатиметься дитина. Приберіть все зайве зі столу. Вимкніть радіо, телевізор. Стомлення у дитини настає значно швидше, якщо вона працює при шумі. 2. Разом із дитиною визначите «фронт робіт». Відберіть зошити і підручники, які знадобляться вам під час виконання домашніх завдань. 3. З'ясуйте разом, що робитимете спочатку, що потім. Тут вам стануть в нагоді знання про темперамент і можливості дитини. Холерикам і сангвінікам краще почати із найскладніших уроків, а потім перейти до легких. Флегматикові або меланхолікові простіше почати з чогось легкого, щоб розігрітися, потім зробити важку роботу, а закінчити знову чимось легким. 4. Вийдіть із кімнати. Це дуже важливий і важкий момент. У вашої дитини є все, що їй потрібне, вона знає, що робити, — хай працює. Але як бути, якщо вона не може працювати само- стійно? Досвідчені мами радять «йти не відразу і ненадовго». Якщо дитина припиняє роботу і починає крутитися, тільки-но ви виходите за двері, усадіть її за стіл, нагадайте, що уроки — це її робота, і якщо вона її не зробить, їй буде соромно. Хай відкриє підручник та зошит, потім пригадає і розповість вам, що вона зараз робитиме. Хай робить, а ви тим часом не гіпнотизуйте її спину, займіться чимось, до чого у вас ніяк не доходять руки: почитайте, перевірте свої робочі папери, вивчіть пару неправильних дієслів англійської мови. (Дуже корисно працювати поряд із дитиною — ви показуєте їй хороший приклад та залучаєте її до свого робочого ритму.) Коли дитина зануриться в роботу, залиште кімнату на хвилину, наступного дня на три, на п'ять, на десять... Щодня кількість зробленого самостійно збільшується. Це — довгий і важкий процес, але результат вартий того, щоб потрудитися. Якщо дитина зазнає ускладнень під час виконання завдання, не поспішайте підказувати відповідь. Спробуйте своїми запитаннями навести дитини на правильну думку, щоб вона сама знайшла розв'язання. Якщо дитина нічого не може придумати і дуже засмучена, покажіть їй розв'язання та запропонуйте для закріплення розв'язати додатково схожу задачу. 5. Коли завдання виконано, перевірте його; якщо бачите помилки, попросіть дитину знайти їх і виправити. Якщо вона «впритул не бачить», можете показати, в якому саме місці, в якому рядку, в якому реченні, слові припущено помилку. Якщо потрібно, нагадайте ще раз, що помилки — наші друзі, вони підказують нам, про що ми повинні подумати, що запам'ятати. Не сваріть дитину за помилки, а похваліть за те, що вона знайшла їх та виправила. 6. Після того, як чергове завдання виконано, дайте дитині недовго погратися, порухатися, зняти напруження. Якщо рухатися не хочеться, можна полежати із заплющеними очима, уявляючи собі щось гарне і приємне (море, ліс, веселку, кішку з кошенятами та ін.) 7. Коли домашнє завдання зроблено, разом із дитиною складіть портфель на завтра. Декілька складних запитань Чи повинна дитина чекати батьків, щоб виконати домашнє завдання? Звісно, дуже добре, коли дитина впродовж перших тижнів виконує завдання під контролем дорослого. Але сідати за уроки 0 19.00—20.00 годині нестерпно важко і для дитини, і для батьків. У цьому випадку, напевно, буде краще, якщо дитина ходитиме до групи продовженого дня і виконуватиме там завдання разом зі своїми однокласниками під керівництвом учителя. До речі, це хороший вихід, якщо вам ніяк не вдається дисциплінувати власне чадо, — за пару місяців перебування в групі продовженого дня у нього сформуються всі необхідні навички. Для дуже дисциплінованої дитини можна повісити на стіну пам'ятку «Сідаємо за уроки» і перевіряти виконання уроків пізно увечері. Чи потрібно допомагати дитині навчатися? Зазвичай, потрібно, але саме допомагати, а не навчатися замість неї. Тут кожен батько має знайти індивідуальний підхід, «міру допомоги», що необхідна саме його дитині на цьому етапі. Це — справжнє мистецтво, але результати варті витрачених зусиль. Існують завдання, які дітям доцільно виконувати разом із батьками, — наприклад, скласти сімейний родовід, придумати та красиво оформити казку тощо. Немає нічого поганого в тому, що ви надасте допомогу під час виконання таких творчих завдань, — ваша дитина навчатиметься на вашому прикладі та в неї залишаться чудові спогади. Тільки не робіть за дитину усієї роботи (інакше спогади будуть не такими вже й чудовими) і поставте на роботі два імені — ваше й дитини. До професійної чесності теж необхідно привчати змалку. Що робити, якщо ваша дитина виконала домашнє завдання недбало? Тут теж потрібен індивідуальний підхід. Якщо дитина «формально» виконала уроки тому, що дуже втомилася або засмучена, варто «не помітити» недбале виконання завдання — нерви дорожче. Якщо йдеться про незначні огріхи, які дитина сама виправила, — також не варто вживати якихось заходів. Якщо завдання було дуже важким і дитина доклала багато сил, не примушуйте її переписувати — хай краще відчує радість від перемоги над власним незнанням-невмінням, ще буде час відшліфувати результати. Але якщо йдеться про невелику і нескладну роботу, яку дитина виконала вочевидь недбало, — є сенс переробити її. Запитайте у дитини, чи приємно буде іншим людям бачити цю роботу, чи зможуть вони зрозуміти, що тут написано... У цьому віці діти ще не вміють оцінювати свої вчинки з точки зору іншої людини, але їх необхідно м'яко і поступово привчати до цієї думки. Чи можна платити дитині за добре виконані уроки? Побережіть свій гаманець. Якщо ваша дитина не дурна, то вона швидко почне піднімати розцінки. Якщо дитина сама не знає, як примусити себе робити уроки, то гроші тут не допоможуть. Вона буде відволікатися, крутиться, плакати або весело розповідати вам, на що витратить одержані гроші, але справа не рушиться з місця. Головне — навчити дитину впоратися з самою ситуацією. Пам'ятка «Сідаємо за уроки» 1. Сідай за уроки завжди в один і той же час. 2. Провітри кімнату за 10 хвилин до початку занять. 3. Вимкни радіо, телевізор. У кімнаті, де ти працюєш, має панувати тиша. 4. Витри із столу пил. 5. Перевір, чи на своєму місці знаходиться настільна лампа (дальній лівий кут). 6. Уточни розклад уроків на завтра. Перевір, чи всі завдання записані в щоденнику. 7. Приготуй письмове приладдя для занять. 8. Це приладдя, а також підручники, зошити, щоденник поклади на те місце, яке ти завжди відводиш їм на столі. 9. Прибери зі столу все зайве. 10. Час почати роботу. Сядь на стільці зручно, розстебни комірець сорочки, якщо він тисне шию. Відкрий підручник... ПРАВОПИС Правопис зазвичай викликає найбільші труднощі у дітей у початковій школі. І це недивно — писати «правильним» почерком дійсно важко. Парадокс полягає в тому, що коли дитина перейде в старші класи, вчителів перестануть цікавити особливості її почерку — лише можна було б прочитати. Тому раджу сказати дитині правду. А саме: ♦ що навчитися гарно писати дійсно важко; ♦ що не варто сильно через це переживати — за почерком дорослих ніхто не стежить, та й більшість документів у цей час створюється в електронному вигляді (дуже серйозне ставлення до каліграфії може викликати у малюка буквально параліч — рука напружується, тремтить і не може писати); ♦ що, незважаючи на це, в початкових класах учитель вимагатиме від дітей точного дотримання зразків у пропису; ♦ що нічого страшного в цьому немає: працюючи над прописами, дитина тренує свою кисть, отже, вона стане сильною і спритною, крім того, вона загартує характер та навчиться долати труднощі, а в житті це стане в нагоді. Та все ж: як навчитися гарно писати? Хороший почерк починається з правильної постави, а вміння «тримати поставу» і контролювати своє тіло також дуже корисне, і на нього варто витрачати час. Отже, давайте пригадаємо ази. Беремо ручку трьома пальцями приблизно за півтора сантиметри від грифеля: вона лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним пальцями, причому великий розташований дещо вище від вказівного; опора — на мізинець; середній і безіменний пальці розташовані приблизно перпендикулярно до краю столу. Верхній кінчик ручки або олівця орієнтований на плече тієї руки, що пише; кисть під час письма, малювання знаходиться в русі, вона не фіксована, лікоть не відривається від столу. Тут необхідно зробити невеликий відступ. Іноді (досить рідко) будова дрібних м'язів кисті дитини не дозволяє їй тримати ручку класичним способом. Мені довелося з цим зіткнутися, тому що моя свекруха, чоловік і син тримали ручки однаково — великим і середнім пальцями. Коли ж вони намагалися взяти ручку «правильно», то не могли писати, оскільки пальцям було боляче. Свекруху й чоловіка свого часу намагалися перевчити, але марно, та це не завадило чоловікові здати на п'ятірку креслення в технічному інституті. Коли мій син пішов до школи, я відразу попередила вчительку про цю особливість. Незабаром вона переконалася, що мій син із його «неправильною хваткою» пише нітрохи не гірше (хоч і не краще), ніж його однокласники, і дозволила йому тримати ручку так як йому зручно. Звертаємо увагу на положення всього тіла: дитина сидить за столом прямо, голова (але не тулуб!) злегка нахилена, ноги зігнуті під прямим кутом, підошва ноги всією поверхнею торкається підлоги. Рука, що не зайнята писанням, лежить на столі, паралельно його краю. Вона у жодному випадку не повинна лежати на колінах — це призводить до підведення плеча руки, що пише, і призводить до порушення постави. Коли ваша дитина виконує завдання з письма, періодично заглядайте в кімнату і м'яко (дуже м'яко!) зупиніть її, якщо помітите таке: ♦ дитина тримає предмет, що пише, «пучкою», зібравши пальці «жменькою», рука стиснута в кулак; ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці та ін. (у більшості випадків така «неправильність» пояснюється не генетично обумовленими особливостями будови кисті, а просто відсутністю звички); ♦ дитина тримає ручку дуже близько або дуже далеко до нижнього кінчика; ♦ кисть під час письма або малювання зависає над столом, зависає лікоть та ін.; ♦ кисть жорстко фіксована на місці, рухаються тільки пальці, лікоть фіксований на місці та ін.; ♦ дуже сильний (частіше) або слабкий (рідше) натиск під час письма або малювання; ♦ неправильне положення тіла (дитина приймає незручну позу, згинаючи тіло убік, підкладає під себе ногу, підводиться зі стільця та ін.); ♦ активне повертання аркушу паперу під час малювання і зафарбовування. Навчаємо писати лівшу Ви вже знаєте, що маленькому лівші доведеться складніше, ніж його однокласникам, які пишуть правою рукою, особливо якщо він не повний, а частковий лівша. І проте кожний лівша врешті-решт навчається писати. Тепер пригадаємо «особливі правила» для лівші: 1.Зошит повинен лежати на столі з нахилом праворуч, "правий нижній кут сторінки має спрямовуватися до середини грудей дитини, а кисть лівої руки з ручкою або олівцем під рядком. 2. Руки дитини-шульги повинні лежати на столі так, щоб лікоть лівої руки дещо виступав за край столу і ліва рука вільно рухалася по рядку зверху вниз, а права — лежала на столі і притримувала аркуш. 3. Відзначайте червоним кольором ліве поле в зошиті, а синім — праве. Робіть це до тих пір, поки дитина не навчиться писати зліва направо. (Те ж саме робіть у книжках для читання.) 4. Пишіть літери по елементах: спочатку овал, потім паличка, гачок. У проміжках між елементами дитина може розслабити руку і відпочити. 5. На початковому етапі опанування письма лівша зазвичай пише зі швидкістю не більш ніж 4-6 символів на хвилину. Поступово навички стають автоматичними і швидкість письма вирівнюється. 6. Якщо ваша дитина пише дуже поволі та витрачає багато зусиль попросіть у вчителя, щоб він задавав їй трохи менші завдання — 1-2 рядки. Це буде справедливо — адже дитині-лівші важче за інших. Крім того, краще успішно написати один рядок, ніж писати багато, але над силу та аби як. ЧИТАННЯ Коли ваша дитина вчилася говорити, вам, напевно, радили: говоріть із нею якомога більше, коли вона наслухається і в неї накопичиться пасивний запас слів, вона почне розмовляти. Під час навчання читання діє те саме правило: обов'язково читайте дитині, давайте слухати касети із казками і дитячою класикою у виконанні акторів, вивчайте вірші, співайте дитячі пісеньки, і тоді дитина швидко навчиться плавати в морі слів. Проте поки дитина «хлюпається на мілководді» — навчається читати перші склади та слова, її можуть підстерігати деякі підводні рифи. Важко вивчити літери. Повісьте друкований і письмовий алфавіт над столом, де займається дитина. Пишіть літери на крупі та на піску. Ліпіть їх із пластиліну і з тіста. Вирізуйте з оксамитового паперу та робіть аплікації тощо. Важко складати літери в склади. Співайте склади. Вимовляйте з дитиною протяжливо звук [м], потім без паузи — [а] (палець у цей час ковзає по рядочку. (Тут можуть допомогти прописи, де літери сполучаються. Хай дитина виводить літери й одночасно проспівує склад.) Грайте в ігри на зразок «Ерудит», складаючи з літер короткі, а потім довгі слова. Склади не складаються в слова. Зупиняйте дитину, якщо вона починає під час читання «рубати» слово на окремі склади. Проспівуйте склад за складом. Можна зіграти в таку гру: ви вдаєте, що «кидаєте» дитині окремі склади, а вона складає з них слово. Наприклад, ви вигукуєте: «Ба!», «Ра!», «Бан!» і з кожним складом кидаєте дитині м'ячик. Наприкінці вона має крикнути: «Барабан!» і повернути м'ячик вам. Потім поміняйтеся місцями. Коли дитина навчиться «ліпити» склади в мовленні, їй буде легше зробити це під час читання. Така гра особливо добре працює у дітей-«діячів». «Глядачам» допоможуть картки зі складами або кубики Зайцева, що ліпляться в слова. «Слухачам» дуже корисно читати хором разом із мамою. Розв'язуйте кросворди і філлворди в дитячих журналах. Слова не складаються в речення. Під час читання навчайте дитину ставити запитання до кожного прочитаного слова. МИШКО (Хто цей Мишко? Хлопчик? Що він робить?) ЙДЕ (Куди йде?) ДО ШКОЛИ. Складайте самі речення, коли задаються перші літери слів. Наприклад: ♦ сон — слон обігнав носорога; ♦ лід — лісом ішов дід. Грайте в «довгі й короткі» речення. «Подовжуйте» речення, додаючи до нього нові слова. (Хлопчик йде. Хлопчик йде гуляти. Хлопчик йде гуляти з мамою.) Або вкорочуйте довгі речення. (Хитра руда лисиця перескочила через товстого ледачого пса.) Ось іще одна цікава гра (особливо для дітей, які володіють навичками «глядача»). Вона називається «Телеграма». Дівчинка Марійка відправила хлопчикові на ім'я Петя важливу телеграму. На жаль, телеграфний апарат зламався і текст неможливо прочитати. Допоможи Петі розшифрувати телеграму. У першому та другому рядках телеграми підкресли кожну третю літеру, в третьому кожну третю — закреслюй. А тепер прочитай, що вийшло. ОУАМГУТКНКРАПЧСИРСОТЬКНОТЛГ РУОЧТДРПНОСІНПКОРІЗЧШТУКСКА НАКРОМДИШЛАСКОЧШЕРНЯ Труднощі в розумінні тексту. Після прочитаного тексту ставте запитання за його змістом. За необхідності повертайтеся до тексту і перечитуйте окремі речення. Читайте по черзі з дитиною — один абзац ви, один — вона. Якщо в тексті є діалоги, читайте за ролями. Ніколи не підганяйте дитину, навіть якщо вона читає дуже поволі. Нерідко від постійного напруження «затискаються» м'язи в ділянці грудей і горла, дихання переривається, і дитина ледве-ледве може дочитати фразу. Тоді слід на декілька днів припинити читати зовсім та звернутися до фахівця. Не доводьте свою дитину до такого стану. МАТЕМАТИКА Якщо у малюка виникають труднощі з усною лічбою, поверніться до пальців, паличок для лічби, ґудзиків тощо. Коли числа набувають «матеріальності», дитині простіше з ними впоратися. Можна також використовувати для розв'язання прикладів на складання-віднімання звичайну лінійку, яку в даному випадку можна гордо називати «числовою прямою». Наприклад, з'ясовуючи, скільки буде 3 + 2, дитина знаходить поділки 3, відлічує дві поділки управо і одержує 5. Якщо ж необхідно розв'язати приклад на віднімання, наприклад 3 — 1, потрібно знову знайти трійку, відлічити одну поділку вліво і одержати два. Існує безліч ігор, що допомагають у формуванні тих або інших навичок із математики або читання. Зрозуміло, що в ігровому процесі дитині набагато легше подолати труднощі, ніж під час розв'язання нескінченних задач. Ви можете порадитися з учителем щодо таких ігор або знайти їх у спеціальних книгах. Ось деякі ігри, які допоможуть дитині навчитися добре орієнтуватися в числовому ряду. «Рахуємо і ляскаємо» Рахуй, як я: «1 — сплеск — 3 — сплеск — 5 сплеск. Як далі?» «А зараз навпаки: 10 — сплеск — 8 — сплеск — 6 — сплеск». «А зараз через два: 2 — лясь-лясь — 5 — лясь-лясь — 8». Замість сплеску можна вимовляти будь-яку фразу, наприклад: «Оце так я!» — так гра буде ще веселішою. Угадай число Один з гравців задумує число, другий відгадує його, називаючи різні числа і одержуючи відповідь — більше або менше назване число від задуманого. Ще одна гра, що допомагає подружитися з числами, також навчитися розподіляти і утримувати увагу. «Підрахуй, не помилися» Візьміть аркуш паперу і розділіть його на 20 секторів довільної форми; 10 секторів заштрихуйте олівцем, 10 секторів залиште білими. У білих секторах напишіть цифри від 1 до 10 у певній відстані одна від одної. Те саме зробіть із темними секторами. Завдання. Назви і покажи по порядку числа, що написані на білому фоні. Назви і покажи числа, що написані на темному фоні. Назви і покажи числа від 1 до 10 у такому порядку — непарні — на темному фоні, парні — на білому. А ось дві гри на чотири математичні дії. Квиток Візьміть квиток (будь-який — автобусний, тролейбусний, трамвайний). Випишіть цифри на аркуш паперу. А зараз — хто швидше складе з цих чисел правильний математичний вираз. Наприклад, номер квитка: 117109 Розв'язання: 1 + 1 + 7 = (1 + 0)? 9 Якщо гра дуже складна для ваш оїдитини, їїможнаполегшити — дозволити викинути одну цифру. Тоді задачка розв'язуватиметься простіше, наприклад, так: 1+1+7=0+9 Чарівний квадрат Накресліть квадрат 3x3 клітинки. Намагайтеся разом із дитиною вписати в клітинки цифри так, щоб сума по горизонталях і вертикалях була однаковою. Можна використовувати однакові цифри кілька разів. Сучасні навчальні програми містять багато задач на кмітливість. Корисно наперед запитати у дитини, як вона збирається розв'язувати задачу, разом обговорити алгоритм розв'язання, а потім надати дитині можливість попрацювати самостійно. Багато батьків скаржаться, що не в змозі допомогти дитині, оскільки самі не розуміють сенсу того або іншого завдання. У цьому випадку варто придбати методичні рекомендації для вчителів, які проводять уроки за тією або іншою навчальною програмою. У них ви знайдете докладні пояснення. НАВКОЛИШНІЙ СВІТ Тут у вас є можливість уразити дитину. Діставайте з полиць дитячі енциклопедії, складайте разом із нею доповіді, малюйте схеми, плакати, ілюстрації, ведіть спостереження у парку, ходіть на екскурсії у вихідні дні — словом, не шкодуйте часу, він окупиться у стократ. Дитина здобуде безцінні навички спостережень і роботи з додатковою літературою, які стануть в нагоді їй в старших класах. ПІДСУМКИ Предмет Які труднощі виникають у дитини? Як їй допомогти?
1 2 3 4 5 Категорія: Увага, першокласник! \| Додав: Margo
Переглядів: 557 \| Завантажень: 0 \| Рейтинг: 0.0/0