Класна година «Верба і калина – символи нашої України»

Мета: Виховувати любов до рідного краю, пошану до народних традицій. Формувати національну свідомість майбутніх будівників суверенної нашої держави. Розширювати знання учнів про калину і вербу як рослини – символи нашої України.

Компетентності, які формуються в процесі класної години:

Пізнавальна;

Інформаційна;

Загальнокультурна;

Саморозвиток і самоосвіта

Обладнання:   Малюнки верби і калини, гілочка калини, аудіозаписи українських пісень на вірші Т.Г. Шевченко «Зацвіла в долині червона калина», «Тече вода з-під явора»

Учитель:           Тема нашої класної години «Верба і калина – символи нашої України»

А розпочати б її я хотіла рядками  вірша .

 « Є багато країн на Землі                    

В них озера, річки і долини…

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина. 

Є багато квіток запашних

Кожна квітка красу свою має,

Та гарніші завжди поміж них

Ті, що квітнуть у рідному краї                  

 Сьогодні ми  будемо говорити про рослини-символи нашого рідного краю – України, вербу і калину, про ці чудові божі створіння, які дарує нам матінка – природа.

              Ми живемо на Україні і любимо її гарну та співучу мову, її прекрасних людей, її пишну природу . Наша земля красива і щедра. Росте жито і городина, цвітуть квіти, зріють плоди.

            Майже в усіх народів є улюблені рослини – символи. У Канаді, скажімо, клен, у росіян – береза. А у нас на Україні такими символами є  верба і калина. Звідси й пішло прислів’я :        « Без верби і калини – нема України»

            Верба – одне з найулюбленіших дерев українського народу. Верба – це символ краси, неперервності життя.

              Ранньою весною всі дерева ще голі , а вона вже вкрита ніжними листочками і радує око своїм світло – зеленим вбранням

              Давайте, діти, послухаємо, що нам розповість про цю рослину біолог.

 Біолог:    (Показує малюнок) На всій Землі існує 500 видів верби, з них 30 припадає на Україну.     Верба очищає воду, повітря. Квіти верби дають багато нектару і пилку, коли нічого не цвіте. У вербових вуликах бджоли ніколи не хворіють, верба є природним фільтром усіляких домішок. Вона живуча : встромиш у землю гілочку і виросте дерево.

Послухаємо тепер історика про цю рослину нашої країни.

Історик :     Древні слов’яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала Бога Сонця – Ярему, що дав людям вогонь. З вербою пов’язано багато звичаїв та обрядів.

Наприклад, у Вербну неділю освячують гілочки цієї рослини у церкві, а потім вдома, легенько  б’ючи родичів приказували:

Не я б'ю – верба б’є

За тиждень – Великдень

Будь великим , як верба,

Здоровим, як вода ,

Багатим, як земля,

А вродливим як весна.       

На це хльостання не ображались, оскільки верба давала силу і здоров’я.

Учитель:       Про вербу, тиху, скромну нашу вербу, написано чимало віршів і пісень,приказок

                       Послухаємо поета

Поет:             Вербова гілка у мене на столі,

                       Як символ сонця і тепла,

                       Ще схованих  в імлі,

                      Як знак зеленої весни,

                      Котра ще вдалині,

                     Як знак, що щастя сад рясний

                     Дарувано мені 

                     Вербова  гілка на столі у мене розцвіла

                      Прилинуть в серці журавлі, а в них

                      На кожному крилі

                     Дар сонця і тепла

Учитель:           Про цілющі властивості верби послухаємо лікаря.

Лікар:               Верба не тільки красиве, але й корисне дерево. Настій з кори знижує температуру. Відвар вживають при грипі, вірусних захворюваннях. Засип ранку порошком меленої вербової кори і кров зупиниться. Верба – це дерево цілюще. Воно «дарує» людям багато ліків : аспірин, саліцилову кислоту,рутин.

Учитель:            Діти, а що ви знаєте про вербу?

1 учень :            Із верби на Україні здавна робили музичні інструменти: кобзи, бандури.

2 учень:            З вербових гілочок плели кошики, виплітали стіни хат і хлівів, а потім обмазували   глиною . 

3 учень:       Верба – це позначка води на землі. Тому й криницю каопають завжди під вербою. На сухому місці  це дерево не росте.

4 учень:        Верби над ставом – традиційна прикмета українського села.

Учитель:     Так, важко знайти річку чи став, де б не не росла верба. Давайте закінчимо розповідь про вербу  задушевною розмовою. Прочитайте, будь ласка, власні вірші про вербу.

(Учні читають вірші)     

Спасибі

Я знаю, любі діти, що ви дуже любити відгадувати загадки. То ж відгадуйте ось цю загадку:

За хатою у садочку

У зеленому віночку 

Та в червоних намистинах

Стала пава молода.

І збігаються всі діти,

Щоб на неї поглядіти.

За намисто кожен-смик,

Та й укине на язик.

-                           Правильно. Це – калина.

То ж зустрічайте її радісними оплесками.

 Калинка:     Я дівчина Калинка

                     Маленька Українка

                     Україна – моя ненька,

                     В неї щира я дитина

                     Добра, люба та єдина

                     Вірна я дочка народу,

                     Бо з козацького я роду.

                     Щиро я свій рід кохаю-

                     Роду іншого не знаю.

(Пісня «При долині кущ калини»)

Перше слово історику. Він розкаже звідки пішла назва «Калина»

Історик:        Існує легенда, що кущ калини назвали на честь мужньої дівчини – Килини. Вона, тікаючи з полону від турецьких загарбників і несучи звістку односельцям, ранила босі ноги. На тому місці, де пролилася кров дівчини, виростали прекрасні кущі з червоними кетягами ягід. І назвали їх люди калиною.

Учитель:      З тих пір народ прославляє калину, складає про неї вірші та пісні. Слово надається поетесі.

Поетеса:       В нашому садочку, в червоному віночку,

                       Над самим струмочком виросла калина

Листя з сонцем грає, в воду поглядає

Гарну вроду має молода князівна 

Вітер догоджає, коси розплітає,

У росі туманом сизим укриває.

Стріпнеться, сумно посміхнеться

Вгору поглядає – сонечка чекає.

                Учитель:        Великий український поет  Т. Г. Шевченко дуже любив цю рослину. У              «Кобзарі» він вжив слово «калина» 385 разів. Давайте пригадаємо деякі вірші:

       1. Сонце гріє, вітер віє

           З  поля на долину.

           Над водою гне з вербою

           Червону калину

       2.Тече вода з-під явора

            Яром на долину.

           Пишається над водою

           Червона калина.

       1.Защебече соловейко

          В лузі на калині

          Заспіває козаченько

          Йдучи по долині

          2..Зацвіла в долині

Червона калина.

Ніби засміялася

Дівчина – дитина.

Учитель:   Багато віршів Т. Шевченка стали піснями.До вашої уваги пісня«Зацвіла в долині червона калина» у виконанні Дар’ї Бородіч. Діти,давайте разом заспіваємо українську народну пісню «Ой є в лісі калина».Тепер біолог нам дасть наукову інформацію про калину.

Біолог:  (Показує малюнок калини)

Калина – це кущ заввишки до 3 метрів. Росте калина по тінистих лісах, в гаях, на лісових галявинах. Садять калину біля хат. На наший планеті росте понад 200 видів калини. В Україні найпоширеніші 2 види. Це калина звичайна і цілолиста . Невибаглива до кліматичних умов, росте вона скрізь. Ця рослина цвіте білим суцвіттям, має яскраво-червоні плоди з кісточкою, гіркі й терпкуваті на смак. Це харчова, лікарська і медоносна рослина.

Учитель:   Про користь калини для людей нам розповість лікар.

      Лікар:     Плоди калини (свіжі,протерті з цукром, перероблені на джем, сік тощо) вживають при нервовому збудженні, гіпертонічній хворобі.  Варені з медом плоди їдять при охриплості, кашлю. Вважається, що систематичне вживання плодів калини покращує самопочуття хворого. Настій плодів калини п'ють як вітамінний, загальнозміцнюючий засіб. Настій квіток використовують в медицині для лікування кашлю, горла, ран. Свіжий сік використовують у дерматології та косметології  для обличчя.

   Учитель:   Давайте послухаємо народознавця.

Народознавець:    Ще порівняно недавно на луках і в заліссях наших сіл можна було побачити суцільні калинові гаї. Через те безліч населених пунктів мають поетичну назву – Калинівка, Калиновий гай. Назви залишилися, а самої калини стало мало.                                                Ще в перші повоєнні роки існувало неписане правило, якщо будували нову хату, то біля неї обов’язково висаджували калину, щоб восени, вставляючи подвійні вікна, можна було між шибками покласти пучки червоних ягід. У найлютіші морози, хурделиці вони живили своїм теплом і красою оселі.                                                                                                                       

А зараз ? Нові хати, чепурні городи. На рівненьких доглянутих грядках кущиться полуниця, рання городина, парникові квіти – «ходовий товар». Його оцінюють ринковим попитом, він диктує свою моду, свій стиль. І виростають високі паркани, заростає споришем стежка  до сусіда, затихає колискова пісня, забувається солов’їний голос у калиновому гніздечку. 

Червона калина – символ України. Її вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах.    Коли козак вирушав на чужину, мати напувала його калиновим чаєм та давала йому у дорогу хліб з калиною, щоб не забув свого рідного краю. Було таке повір’я – якщо зробити з палиці сопілку, неодмінно в сім'ї з’явиться продовжувач роду.                                                                                                                               

Був такий звичай – при народженні в сім'ї дівчинки на її вроду і щасливу долю саджали калину. Говорять, що у злих людей калина не приймається, не росте. Скажіть, будь ласка, у кого з вас росте калина на городі або у ваших родичів.

Ми  з вами українці і повинні відродити давні звичаї і забуті традиції.Я закликаю вас всіх зробити навесні добре діло і      

Посадити калину коло школи,              

Щоб на цілий білий світ                                                                     

Усміхалася щира доля                                                                                             

Материнський ніжний цвіт                                                                                       

Посадіть калину на городі,                                                                                                  

Щоб заквітнула земля!                                                                                                         

Із роси – пречиста врода,                                                                                                    

З неба – почерк журавля.

Посадіть калину біля школи,                                                                                               

А щоб цвіт її не стерся,                                                                                                       

Не зав'янув в спориші,                                                                                                        

Посадіть коло серця,                                                                                                                       

Щоб цвіла вона в душі.

Я тримаю гілочку калини,

А здається успіх України.

Учитель:     Калина й Україна невіддільні настільки, що їх не уявляють одну без одної. Правду каже прислів’я «Червона калина – символ України»

Учениця:     Хай ізнов калина

                      Червоніє, достигає,

                       Всьому світу заявляє:

                      - Я – країна Україна –

                       На горі калина!

Учень:              Ми – українці -  велика родина,

                          Мова і пісня у нас солов’їна.

                          Квітне в садочках червона калина